30 лет назад. Уникальные фото перезахоронение Стуса, Литвина и Тихого

admin
18 листопада 1989 року о 20:30 літак із трунами Стуса, Литвина і Тихого приземлився в київському аеропорту «Бориспіль». Зустрічати їх тоді зібралися сотні людей, які тримали в руках свічки та корогви ******** На цьому фото, вже 19 листопада, біля Київського національного університету домовину поета Василя Стуса тримають колишні політв’язні. На світлині Левко Лук'яненнко (ліворуч) і Михайло Горинь   
1 18 ноября 1989 года в 20:30 самолет с гробами Стуса, Литвина и Тихого приземлился в киевском аэропорту «Борисполь».

Встречать их тогда собрались сотни людей, которые держали в руках свечи и хоругви

********
На этом фото, уже 19 ноября, возле Киевского национального университета гроб поэта Василия Стуса держат бывшие политзаключенные. На фото Лев Лук’яненнко (слева) и Михаил Горынь

Активна робота щодо перепоховання в Україні загиблих у радянських тюрмах українських діячів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого почалася у тому ж таки 1989 році. Рідні вели тривалі переговори з владою, а громадськість збирала гроші. ******** На фото домовину поета Василя Стуса тримають колишні політв’язні. На передньому плані  Левко Лук'яненнко (ліворуч) і Михайло Горинь. За Горинем: Олесь Шевченко, В'ячеслав Чорновіл, Іван Кандиба
2 Активная работа по перезахоронению в Украине погибших в советских тюрьмах украинских деятелей Василия Стуса, Юрия Литвина и Олексы Тихого началась в том же 1989 году. Родные вели длительные переговоры с властью, а общественность собирала деньги.

********
На фото гроб поэта Василия Стуса держат бывшие политзаключенные. На переднем плане Левко Лук’яненнко (слева) и Михаил Горынь. За Горынем: Олесь Шевченко, Вячеслав Чорновил, Иван Кандыба

Радянські закони були такими, що не дозволяли забирати тіла в’язнів до завершення їхнього терміну ув’язнення. Тож певний час Олекса Тихий був похований у російській Пермі на кладовищі «Сєвєрноє», а Юрій Литвин і Василь Стус поблизу Кучина, в селі Борисові, під стовпчиками з номерами 7 і 9. Окрім того, ексгумацію забороняли проводити й через нібито загрозу погіршення санітарно-епідемічної ситуації, про що згадує один із організаторів перепоховання, також колишній політв'язень Василь Овсієнко. Врешті-решт вивезення тіл Стуса, Литвина і Тихого на батьківщину таки вдалося домогтися
3 Советские законы были такими, что не позволяли забирать тела заключенных до завершения их срока заключения. Поэтому некоторое время Олекса Тихий был похоронен в российской Перми на кладбище «Сєвєрноє», а Юрий Литвин и Василий Стус вблизи Кучина, в селе Борисове, под столбиками с номерами 7 и 9.

Кроме того, запрещали проводить эксгумацию и за якобы угрозу ухудшения санитарно-эпидемической ситуации, о чем вспоминает один из организаторов перезахоронения, также бывший политзаключенный Василий Овсиенко. В конце концов вывоз тел Стуса, Литвина и Тихого на родину таки удалось добиться

Під час багатолюдної ходи в центрі Києва серед великої кількості синьо-жовтих прапорів майорів і великий червоно-чорний стяг. Влада не наважилася перешкодити цьому

4 Во время многолюдной шествия в центре Киева среди большого количества сине-желтых флагов развевалось и большой красно-черный флаг. Власть не решилась помешать этому

На передньому плані в окулярах – священник УГКЦ Ярослав Лесів

5 На переднем плане в очках – священник УГКЦ Ярослав Лесив

6

Відспівали дисидентів у Свято-Покровській церкві на Куренівці

7 Отпели диссидентов в Свято-Покровской церкви на Куреневке

Пізніше труни з тілами Стуса, Литвина і Тихого повезли на Софійську площу, де їх зустрічало дуже багато людей, які, попри острах бути розігнаними силовиками, все одно прийшли провести в останню путь загиблих у радянських тюрмах українських дисидентів. «Люди ховалися по маленьких вуличках. Як тільки три автобуси з домовинами приїхали, площа раз, і наповнилася. Ми хотіли нести тіла на плечах аж на Байкове. Але КГБісти наполягали, що ні, везти у машинах», – пригадує колишній політв’язень Василь Овсієнко
8 Позже гробы с телами Стуса, Литвина и Тихого повезли на Софийскую площадь, где их встречало очень много людей, которые, несмотря на боязнь быть разогнанными силовиками, все равно пришли провести в последний путь погибших в советских тюрьмах украинских диссидентов.

«Люди прятались по маленьким улочкам. Как только три автобусы с гробами приехали, площадь раз, и наполнилась. Мы хотели нести тела на плечах аж на Байковое. Но КГБісти настаивали, что нет, везти в машинах», – вспоминает бывший политзаключенный Василий Овсиенко

Люди біля Софійського собору, які очікували на прибуття інших учасників перепоховання із трунами трьох дисидентів

9 Люди возле Софийского собора, которые ожидали прибытия других участников перезахоронения с гробами трех диссидентов

Біля Софійського собору

10 Возле Софийского собора

Із Софійської площі вирушили до пам’ятника Тарасові Шевченку. А звідти вже домовини несли на руках до Байкового кладовища. Уздовж Володимирської вулиці стояли люди зі свічками

11 Из Софийской площади отправились к памятнику Тарасу Шевченко. А оттуда уже гробы несли на руках до Байкового кладбища. Вдоль Владимирской улицы стояли люди со свечами

Чимало хто з учасників жалобної ходи пізніше виступав із промовою. Зокрема, Іван Драч, В’ячеслав Чорновіл, Михайлина Коцюбинська. А ось як свій тодішній виступ згадує колишній політв’язень Василь Овсієнко: «Я взяв тоді слово: Кого ми ховаємо? Ховаємо «особливо небезпечних рецидивістів». Ось Олекса Тихий відбув 17 років у неволі, Юрко Литвин 22 роки, Василь Стус 12 років. За що? За слово істини, за правду»
12 Многие из участников траурного шествия позже выступал с речью. В Частности, Иван Драч, Вячеслав Чорновил, Михайлина Коцюбинская.

А вот как свое тогдашнее выступление вспоминает бывший политзаключенный Василий Овсиенко: «Я взял тогда слово: Кого мы прячем? Прячем «особо опасных рецидивистов». Вот Олекса Тихий отбыл 17 лет в неволе, Юрко Литвин 22 года, Василий Стус 12 лет. За что? За слово истины, за правду»

А от громадському діячеві Володимирові Шовкошитному, одному зі співорганізаторів перепоховання Стуса, Литвина та Тихого, тоді говорити не дуже хотілося. «На велелюдному жалобному мітингу на Байковому кладовищі промовляли колишні соратники героїв, я не говорив, розумів: починається політика. Не дуже й хотів говорити… Відчував, що й сам Стус переходить у нову якість – він стає символом незламності українського духу, взірцем жертовного служіння нації, Батьківщині та власному сумлінню. Промовці запалювали серця – чи то людські, чи то свої, – а люди стояли над могилами, в які зараз мали опустити три труни, і кожен думав про своє», – пригадував він
13 А вот общественному деятелю Владимиру Шовкошитному, одному из соорганизаторов перезахоронение Стуса, Литвина и Тихого, тогда говорить не очень хотелось.

«На многолюдном траурном митинге на Байковом кладбище говорили бывшие соратники героев, я не говорил, понимал: начинается политика. Не очень-то и хотел говорить… Чувствовал, что и сам Стус переходит в новое качество – он становится символом несокрушимости украинского духа, образцом жертвенного служения нации, Родине и собственной совести. Ораторы зажигали сердца – то ли человеческие, то ли свои, – а люди стояли над могилами, которые сейчас должны были опустить три гроба, и каждый думал о своем», – вспоминал он

Учасники перепоховання проходять повз Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка

14 Участники перезахоронения проходят мимо Национальный академический театр оперы и балета Украины имени Тараса Шевченко

Учасники церемонії перепоховання підходять до червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Несе хрест – активіст УГС Олекса Миколишин

15 Участники церемонии перезахоронения подходят к красного корпуса Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. Несет крест – активист УГС Олекса Мыколышин

Біля червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка навпроти пам'ятника Кобзареві

16 Возле красного корпуса Киевского национального университета имени Тараса Шевченко напротив памятника Кобзарю

Біля пам'ятника Тарасові Шевченку навпроти КНУ

17 Возле памятника Тарасу Шевченко напротив КНУ

Використання на перепохованні великої кількості українських синьо-жовтих стягів стало важливим поступом у відновленні українського прапора на українських теренах, забороненого за радянського режиму.  До того дня силовики у столиці України намагалися перешкоджати публічному використанню національної символіки

18 Использование на перезахоронении большого количества украинских сине-желтых стягов стало важным шагом в восстановлении украинского флага на украинских просторах, запрещенного за советского режима. До того дня силовики в столице Украины пытались препятствовать публичному использованию национальной символики

Біля червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка

19 Возле красного корпуса Киевского национального университета имени Тараса Шевченко

Учасники перепоховання наближаються до Байкового кладовища

20 Участники перезахоронения приближаются к Байкового кладбища

21

Учасники церемонії перепоховання на підході до Байкового кладовища

22 Участники церемонии перезахоронения на подходе к Байкового кладбища

23

Тіла Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого поховали на 33-й ділянці Байкового кладовища в Києві, встановивши однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили невідомі. Винних тоді не знайшли. Вже у 1993 році на могилах загиблих дисидентів з’явилися три козацькі хрести із сірого пісковику
24 Тела Василия Стуса, Юрия Литвина и Олексы Тихого похоронили на 33-м участке Байкового кладбища в Киеве, установив одинаковые дубовые кресты.

В марте 1990-го их подожгли неизвестные. Виновных тогда не нашли.

Уже в 1993 году на могилах погибших диссидентов появились три казацкие кресты из серого песчаника

ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ: Три козацькі хрести на могилах Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого. Фото з акції пам’яті у 20-у річницю перепоховання українських дисидентів. Київ, Байкове кладовище, 19 листопада 2009 року

25 ЧЕРЕЗ 20 ЛЕТ: Три казацкие кресты на могилах Василия Стуса, Юрия Литвина, Олексы Тихого. Фото с акции памяти в 20-ю годовщину перезахоронения украинских диссидентов. Киев, Байково кладбище, 19 ноября 2009 года

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *