У Дніпрі вшанували пам’ять українського дисидента Василя Макуха, який спалив себе на Хрещатику

У Дніпрі вшанували пам’ять Василя Макуха – українського дисидента, який на знак протесту проти русифікаторської політики в СРСР і введення радянських військ до Чехословаччини, вчинив акт самоспалення. Цього дня, 5 листопада, минає 53 роки з дня його загибелі.

На Клочківському цвинтарі, на могилі Василя Макуха, відбулася жалобна церемонія, а в місцевому осередку Товариства «Просвіта» – літературно-мистецький вечір.

У заходах взяли участь члени обласного товариства політв’язнів та репресованих, «Просвіти», громадські активісти, дослідники, історики. Вони розповіли про відомі й невідомі факти біографії дисидента, переглянули документальний фільм про нього, а також зачитали його останній лист, у якому він пояснював свій вчинок.

За словами керівника обласного товариства політв’язнів та репресованих Івана Дремлюги, останній лист Макуха, про який довгий час було нічого не відомо, показує високий інтелект його автора, а також – психологічний стан.

«Цей лист був оприлюднений лише кілька років тому завдяки тому, що Михайло Рябцев (дніпровський краєзнавець, дослідник – ред.) звернувся до архіву СБУ і йому надіслали цей лист. Лист дуже довгий, на восьми сторінках, людина написала його заздалегідь. Видно, що він не писав його в останню мить, у поїзді. Видна його підготовка – він добре знав історію. І критика радянської влади досить різка: якби він не загинув, йому загрожувало б 25 років таборів», – зазначив Іван Дремлюга.

«Лист написаний на адресу першого секретаря ЦК КП України Петра Шелеста. Попри те, що він написаний на адресу ворога України, він написаний в шанобливій формі. Макух згадує історію України і говорить про те, що свобода українців, навіть адміністративна, – була удаваною, була формальною», – сказав, зачитуючи уривки листа, учасник заходу Станіслав Дуб.

Про особистість Василя Макуха за радянських часів не згадували. Його ім’я почали повертати історії тільки після здобуття Україною незалежності. Дніпровський журналіст і правозахисник Сергій Довгаль був одним із тих, хто писав про Макуха в українській пресі.

«Я зустрівся з вдовою Василя Макуха Лідією Іванівною і 2002 року в газеті «Україна молода» з’явилася моя публікація про Макуха «Вогонь протесту». І почали мені надходити дзвінки. Один дзвінок був з-за кордону від засновника й директора видавництва «Смолоскип» Осипа Зінкевича. Каже: дайте контакти Лідії Іванівни, я хочу допомагати їй матеріально. І відтоді він робив щомісячну доплату їй до пенсії аж до самого відходу Лідії Іванівни. Це робили й інші люди», – згадує Сергій Довгаль.

Голова обласної організації Національної спілки письменників України Фідель Сухоніс виступив з ініціативою щодо заснування в Дніпрі відзнаки імені Василя Макуха, а також видання до наступних роковин смерті дисидента присвяченої йому книги.

Василь Макух народився у 1927 році на Львівщині у селянській родині. Юнаком підтримував зв’язок із членами «Просвіти» та ОУН, а під час Другої світової війни воював у лавах УПА, за що був засуджений радянською владою до 10 років каторжних робіт. Відбувши покарання, разом з дружиною Лідією оселився у Дніпрі. Наприкінці жовтня 1968 року Василь Макух поїхав на Львівщину відвідати сестру, а звідти – до Києва. Там, на Хрещатику, 5 листопада він вчинив акт самоспалення, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!». Помер у лікарні, похований у Дніпрі.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *